пʼятницю, 26 серпня 2011 р.

Казки про овочі

Вершки та корінці

Поїхав чоловік до лісу ріпу сіяти. Зорав землю, аж раптом ведмідь до нього підходить та й каже:
- Навіщо ти в моєму лісі ріпу саджаєш? Я тебе за це з’їм!
- Не їж мене, - відказує чоловік, - я з тобою поділюся: давай, тобі – вершки, а мені – корінці. Ведмідь погодився.
Прийшла осінь, приїхав чоловік за ріпою. Ведмедеві віддав вершки, а корінці на віз повантажив, та й на базар зібрався – ріпу продавати.
А ведмідь і каже: "Дай-но мені твоїх корінців скуштувати”.
Спробував ріпу, та як загарчить:
- Обманув ти мене, чоловіче, твої корінці солодкі, а мої вершки – зовсім несмачні. Наступного разу корінці будуть моїми, а ти вершки забереш! Погодився чоловік.
Наступного року посіяв чоловік пшеницю. Приїхав врожай збирати, а ведмідь його вже чекає. Віддав чоловік ведмедеві корінці, а сам повіз зерно молотити. Гризе ведмідь корінці - не смакує йому. Зрозумів, що чоловік знову надурив його, та й заборонив йому сіяти в лісі. З того часу чоловік поле засіває, а ведмідь у лісі мед, малину збирає.


Як овочі головного обирали

На багатому городі в однієї господині чого тільки не росло.

Були там і цибулька з часничком, і соковиті помідори з зеленими огірочками, і жовтогаряча морква з солодким буряком, редиска з редькою, гарбуз та диня, лежебоки кабачки, капустинка в ста кофтинках та пишна картопелька.
Якось городним жителям захотілось вибрати поміж себе головний овоч.
-- Я повинен бути головним, адже я найбільший, -- сказав гарбуз.
-- Я теж хочу бути головною, бо серед вас найкрасивіша: в мене чубчик зелений, а вся я жовтенька, -- відізвалась морква.
-- Чого б мені не бути головним, я серед вас найяскравіший, -- обізвався помідор.
-- А я найкорисніший, -- промовив буряк.
-- Може тоді я буду головною, бо у мене найбільше одягу, -- тихо мовила капуста.
Поки овочі сперечались, бартопля сиділа осторонь.
-- А як тоді нас розсудити? -- стривожились всі через певний час.
-- Давайте так, -- вигукнув гарбуз, -- поєднаємо нашу користь і нашу здатність до виживання. Ще треба звернути на те, як нас вживають.
З ним погодились усі.
Так трохи-потрохи серед кандидатів залишились картопля, капуста, цибуля і часник.
Овочі почали голосувати.
І тут підвелась капуста:
-- Я відмовляюсь від дальшої участі, адже, не зважаючи на мою корисність, люди не їдять мене постійно і з часом я втрачаю свій смак.
-- Я теж відмовляюсь, бо у мене взагалі гіркий смак. -- відповіла цибуля.
-- Тоді й мені не бути головним, -- промовив часник.
-- Хай головним овочем буде картопля, бо її найчастіше вживають, перелік страв, до яких вона входить, збільшується постійно, вона дуже поживна і гарно зберігається. -- сказав гарбуз.
Йому ніхто не заперечив.
Так картопля стала головним овочем. 

Марія Солтис 


Казка «Овочі»
               
    Посварилися овочі на городі: хто важливіший та головніший.

  Огірки та помідори, квасоля та картопля такий галас вчинили, що усіх горобців розігнали. Капуста запихтіла: - Що ви репетуєте? Ясно, що важливішого за мене овочу немає. Он скільки місця я на грядках посіла, і водою мене хазяйка найбільше напуває!

   Морква на такі слова аж з землі до половини вилізла: - Ах, ти, товстухо! Подивись, яка я красуня, а вітамінів скільки в собі вміщую! Куди тобі до мене!

- Щодо вітамінів, - трутилася Цибуля, - то ви б усі мовчали. А вже як мене хазяйка любить! Як різати починає, аж плаче від жалю. Зрозуміло ж, хто тут головніший!

- Ну, як вже казати, хто головніший, то це я, - наголосила Картопля. - Вже як біля мене пораються: і підгортують, і прополюють, а жуки та личинки руками збирають!

-  Ой, та вже помовчи: теж мені овоч! - загорлала Квасоля. Ти ба, яка ти брудна, ні форми, ані кольору - жах! А я гладенька, рівненька; діточки моїми зернятками, наче іграшками граються, милуються, дівчата намисто з них роблять! А квіти мої не гірші за ті, що на клумбах. А вже як зварити, то за смаком не гірша за тебе.

          Довго сварилися овочі, і, мабуть, якби не коріння, то й до бійки б дійшла сварка. А так тільки похрипнули всі над вечір. І тоді Баклажан, як найрозумніший, сказав: - Годі лаятися! Зараз хазяйка прийде, буде вечерю готувати. От і побачимо, хто з нас головніший: кого вона більше полюбляє та до вечері візьме.

         Усі погодилися, тим паче, що розмовляти вже не могли, тільки покивали головами: мов, згідні!

Прийшла хазяйка. Трішки картопельки копнула, цибулю зрізала, моркву висмикнула, взяла і квасолю, і перець, і баклажани...

         В одній каструлі кипить борщ, поруч, у горщику - рагу овочеве. Сидять овочі, пихтять, розварюються, один одному в очі не дивляться, бо соромно. Усі свої смаки з окропом змішали; пахощі - на всю кухню!...


       Зрозуміли,  в чому сила цієї казки? Хоч який ти будь гарний та розумний, талановитий і обдарований, а тільки тоді твої якості людям на користь, коли докладені вони до загальної справи. І робити цю справу треба дружньо та разом. А вихвалятися та сперечатися - остання справа.


Хрін    (казка)

- Лівіше, лівіше три, – підказував щасливий голос. - От так, от молодець, -  хвалив.

А у відповідь жалібно лунало:

- О-о-о, коли вже ця мука скінчиться?

- Три, три внучку. Не лінуйся... 

- Навіщо його стільки?  – з повними сліз очима, запитував Миколка бабусю.

- То ж смакота яка буде!

- Добре Вам казати, а мені? – похнюпившись, жалівся хлопчик.

Бабуся, поглянувши на заплаканого онука, втішила:

- Я ж тобі ковбаски посмажу з яєчком. Так як ти любиш. А поки три...

 „Ковбаска це добре.” – враз висохли сльози у хлопчика.

- Сильніше три! – порадив голос і продовжив щипати хлопчика до сліз.

- Тру тебе на тертку тру,

весь до крапельки зітру!

Тру-туру-туру-туру...

От ще трішечки й дотру! – проказав Миколка, поглянувши на миску з потертим хроном.

Неслухняний Гарбузик




(Для збільшення зображення клікніть по ньому)

Немає коментарів:

Дописати коментар